«Радянське минуле подолати просто, але що робити з візантійсько-православним спадком?» (проф. Ігор Шевченко)
Візантійщина – ось відповідь на всі питання: що і чому.
У сьогоднішній українській політичній системі є лише одна ідеологія – ідеологія лицемірства, інтриг та користолюбства.
Мусимо зізнатися самим собі, що системно, так звана, «революція гідності» не змінила нічого (хіба, що замінила одних негідників іншими) і, якщо дивитися практично, усі страждання, муки та жертви Майдану залишаються марними.
Відбулися лише ментальні зміни, та і то не конечні і лише у людей «середнього класу» проти яких ведеться цілеспрямована політика «незримого геноциду».
Поразка Майдану в тому, що в країні не відбулося політичної революції, а стався перерозподіл влади між олігархічними кланами на мафіозними синдикатами.
Сьогодні представники великого капіталу, монополісти та мафіозні групи, які контролюють державу – руйнують країну і знищують людей середнього класу. Політика державних злочинців зрозуміла – чим менше людей середнього класу, тим більше людей, залежних від держави: субсидії, злиденні пенсії, малі зарплати, контроль за доступом до заощаджень на банківських депозитах, необґрунтовані податки та побори, погана медицина і ще гірша освіта… Злочинна політична система гноїть людей для самовідтворення на виборах.
Найгірше, що народ це терпить і мало хто задумується над питаннями реформування системи і побудови держави. Після революції ми успішно зайнялися питаннями пам’ятників Леніну і декомунізації, але ніхто не дав відповіді на ключові питання: яка у нас стратегія розвитку та економічного зростання держави? Яку економіку ми будуємо? Який у нас бізнес-план?
Політики продовжують займатися окозамилюванням та імітацією реформ, а люмпени це сприймають. Такий стан речей дуже небезпечний. Згадаймо часи президентства Ющенка, який замість реформ зайнявся питаннями історичної пам’яті. В результаті бездарного правління і відсутності реформ до влади прийшли реваншисти, виганяти яких довелося страшною ціною, яку платимо й дотепер (адже, якщо б Ющенко провів реформи і укріпив державу – сумніваюся, що Путін розпочав би проти нас війну). Подібно бездарній Ющенківській команді, сьогоднішні можновладці зайнялися великою імітацією політики та реформ, знову говоримо про історичну пам'ять та адміністративну реформу… Таке ми уже проходили, як закінчилось – знаємо. Тому боюся, що незабаром до влади знову прийдуть реваншисти, це матиме катастрофічні наслідки, які спричинять втрату державності.
Схоже, що до цього і йде, бо влада та політичні секти навіть і не думають займатися глибинними реформами.
У цьому випадку єдина надія – громадський рух, який лише зароджується і, поки що залишається дезорієнтованим. Але я віру, що такі громадські ініціативи, як «Активна громада» (Рустам Ергешов), робота Івана Омеляна, «Клуб молодих реформаторів», зможуть напрацювати теоретичну базу і дати їй поштовх у реалізації.
Але чи зуміють, чи встигнуть?
Візантійщина – ось відповідь на всі питання: що і чому.
У сьогоднішній українській політичній системі є лише одна ідеологія – ідеологія лицемірства, інтриг та користолюбства.
Мусимо зізнатися самим собі, що системно, так звана, «революція гідності» не змінила нічого (хіба, що замінила одних негідників іншими) і, якщо дивитися практично, усі страждання, муки та жертви Майдану залишаються марними.
Відбулися лише ментальні зміни, та і то не конечні і лише у людей «середнього класу» проти яких ведеться цілеспрямована політика «незримого геноциду».
Поразка Майдану в тому, що в країні не відбулося політичної революції, а стався перерозподіл влади між олігархічними кланами на мафіозними синдикатами.
Сьогодні представники великого капіталу, монополісти та мафіозні групи, які контролюють державу – руйнують країну і знищують людей середнього класу. Політика державних злочинців зрозуміла – чим менше людей середнього класу, тим більше людей, залежних від держави: субсидії, злиденні пенсії, малі зарплати, контроль за доступом до заощаджень на банківських депозитах, необґрунтовані податки та побори, погана медицина і ще гірша освіта… Злочинна політична система гноїть людей для самовідтворення на виборах.
Найгірше, що народ це терпить і мало хто задумується над питаннями реформування системи і побудови держави. Після революції ми успішно зайнялися питаннями пам’ятників Леніну і декомунізації, але ніхто не дав відповіді на ключові питання: яка у нас стратегія розвитку та економічного зростання держави? Яку економіку ми будуємо? Який у нас бізнес-план?
Політики продовжують займатися окозамилюванням та імітацією реформ, а люмпени це сприймають. Такий стан речей дуже небезпечний. Згадаймо часи президентства Ющенка, який замість реформ зайнявся питаннями історичної пам’яті. В результаті бездарного правління і відсутності реформ до влади прийшли реваншисти, виганяти яких довелося страшною ціною, яку платимо й дотепер (адже, якщо б Ющенко провів реформи і укріпив державу – сумніваюся, що Путін розпочав би проти нас війну). Подібно бездарній Ющенківській команді, сьогоднішні можновладці зайнялися великою імітацією політики та реформ, знову говоримо про історичну пам'ять та адміністративну реформу… Таке ми уже проходили, як закінчилось – знаємо. Тому боюся, що незабаром до влади знову прийдуть реваншисти, це матиме катастрофічні наслідки, які спричинять втрату державності.
Схоже, що до цього і йде, бо влада та політичні секти навіть і не думають займатися глибинними реформами.
У цьому випадку єдина надія – громадський рух, який лише зароджується і, поки що залишається дезорієнтованим. Але я віру, що такі громадські ініціативи, як «Активна громада» (Рустам Ергешов), робота Івана Омеляна, «Клуб молодих реформаторів», зможуть напрацювати теоретичну базу і дати їй поштовх у реалізації.
Але чи зуміють, чи встигнуть?
Комментариев нет:
Отправить комментарий