Реформа культури. Сучасний стан, загрози, необхідні заходи для реформування галузі

Сьогодні є нагальна потреба проведення глибинних реформ у сфері культури. Така необхідність зумовлена складною політичною, соціальною і військовою ситуацією в яку потрапила наша країна. Переконаний, що докорінні інституціональні, адміністративні та соціальні зміни культури можуть дати поштовх до подальших позитивних змін у державі. Коли я говорю про культуру, маю на увазі культуру в широкому розумінні слова – від художньої творчості до культури виробництва, відносин, побуту. Культура є головною ознакою зрілості та цивілізованості суспільства, показником рівня його розвитку і здатності розв’язувати назрілі завдання.

Питання культури є також і питанням національної безпеки, адже саме на культурі базується поняття самоідентифікації нації. Зауважте, що війною знищені ті території, на яких український культурний продукт був відсутній, а самоідентифікація мешканців Донбасу була розмита через перебування в інформаційному просторі російської культурної сфери (російський шансон, фільми, традиції святкування та ін.).

Питання культури – це і питання національної ментальності. Не провівши реформ у сфері культури – залишимося хуторянською нацією у модерному світі.

Великою перешкодою для початку реформ є поширене, але хибне, переконання, що в України багата культура. Таке переконання не дозволяє тверезо оцінити ситуацію у сфері та відповідно актуалізувати необхідні кроки та заходи для запуску реформи.

Насправді ж українська культура є маргінальною.

Також у нас ніколи не було і немає ані державної політики у сфері культури, ані стратегії розвитку галузі (навіть на місцевих рівнях).

 Традиції адміністрування галузі у нас збереглися радянські (коли культура обслуговувала потреби вищого партійного керівництва). В сучасних умовах таке адміністрування є не тільки неефективним, але і згубним.

Бідність та економічна відсталість – ще один фактор занепаду культури та додатковий бар’єр для проведення реформ у галузі. Не досягнувши економічного зростання ми нічого не зможемо зробити і у сфері культури.

У бідних країнах не буває багатої культури.

Однак, для того щоб в сьогоднішніх умовах не відбулося остаточної деградації культури, мусимо реформувати галузь, перебудувати її таким чином, щоб вона почала розвиток виходячи з існуючих ресурсів.

В першу чергу нам необхідно:

1.     Мінімізувати державне регулювання у сфері.

2.     Трансформувати структуру управління галуззю (створити профільні агентства (агентство книги, агентство захисту культурної спадщини, агентство модернізації бібліотечної справи та ін.) і ліквідувати місцеві управління культури, залишивши міністерство, як погоджувальний орган).

3.      Знайти нові можливості фінансування осередків і заходів культури та відмовитися від фінансування культури виключно з бюджету. Перестати фінансувати заклади культури, а ввести практику грантового фінансування програм, ініціатив та заходів (на конкурентній основі), що забезпечить можливість отримання фінансування, як комунальним так і приватним закладам культури.

4.     Створити сприятливі умови для розвитку меценатської діяльності, спонсорства, благодійних фондів.   

5.     Необхідно продати неперспективні та затратні комунальні заклади (будинки культури, нерентабельні кінотеатри, занепадаючи бібліотеки), провести децентралізацію культурних процесів, адаптувати державні установи культури до умов роботи в ринковій системі, сприяти роботі недержавних культурних установ.

6.     Відмовитися від державних премій, кошти на які виділяються з бюджету (натомість пропонується одноразово виділити певну суму, яку одразу перевести у сталу валюту і покласти в надійний банк на недоторканий рахунок і щорічно виплачувати премії з процентних нарахувань (принцип Нобелівської премії), ліквідувати видавничі ради.

7.     Розробити та впроваджувати стратегію інформаційного захисту та популяризації української культури.

Вірю, що завдяки підтримці експертного середовища, та громадських ініціатив у співпраці з органами влади нам вдасться провести необхідні зміни у галузі.